На марафон Карпова XCM в Рівне збирався одразу, як побачив анонс. Минулого року звідти було багато яскравих фото, а ще з позаминулого чув файні відгуки від знайомих. Тож було вирішено їхати, навіть незважаючи на стрьомний прогноз у вигляді дощу й +5. Впевненості в правильності рішення їхати додавали пости організатора Олі Віюк про призовий фонд від Winetime, Родинної ковбаски та молочки “Щедрик” :) Nutrend та Specialized теж були спонсорами призового фонду :)
Не буду писати як я згаяв дорогоцінні 60 хвилин зранку.. Ні! Не те що ви подумали)) Прийшлося вертатись додому вже після того, як підібрав Андрія Навроцького, помітивши, що мого переднього колеса в машині нема.. Нащастя, колесо лежало посеред двору і до нього нікому не було діла :) Дякую дружині, що вибігла й приховала його..
Тож план приїхати за 60 хвилин до старту зазнав фіаско, і довелось трошки «попедалювати» ще в машині, щоб бути хоча б за 20 хвилин до старту.
На вулиці прохолодно, біля +4, дощу немає, але вітер дуже сильний та холодний. На старті зустрічаємо Валєру Доманицького, тож буде весело, Валєра та Андрій точно не дадуть розслабитись, цієї осені вони в дуже непоганій формі.
Ввечері напередодні старту помічаю, що закінчилися мої улюблені гелі нутренд, та не впадаю в розпач, бо є чарівні таблетки того ж нутренду — карбонекс, де є вуглеводи, кофеїн та ще багато чого корисного. Жменю карбонексів в карман, перед стартом два батончики, і флягу ізо. Вистачило! Не зголоднів. Робоча схема)
Ще до старту Андрій хотів позбутися суперника, але я встояв)
Тож старт! Вперед їде місцевий хлопець, їдемо в режимі перегляду траси. Траса дуже цікава, купа поворотів, дуже схоже на броварські дюни, але рельєф цікавіший і піску немає. Кроти зробили свою справу і траса стовідсотково під двопідвіс :) Багато місць де нормально так трясе..
Перше коло так і проїзджаємо за місцевим, Навроцький щось зловив в колесо, та ніяк не добере, хоча ніби зовсім поруч. Доречі, на трасі багато місць, де петлі перетинаються і можна побачити відрив/відставання від суперників, дуже зручно.
По закінченню першого кола бачу, що розмітка супер і основні повороти всі запам`ятав, вирішую вмикатись на 100% і атакую в підйом. На горі я вже сам. Далі відправцьовую всю техніку на 100%, а в підйоми бережусь на 95%. Це мій улюблений темп, коли не треба піднімати пульс в небо. Тож в такому комфортному режимі починаю віддалятись від суперників повільно, але впевнено. Якийсь час позаду ще виднівся хлопець з місцевих, але згодом і він пропав з поля зору.
Залишалося їхати, кайфувати від траси, не забувати на кожному колі їсти карбонекс та пити.
На другому колі добряче сил додав Віталік Матвійчук з Києва, було дуже несподівано побачити його в кінці одного з підйомів, він приїхав повболівати на гонку в своє рідне місто.
Ледь не зіграла злий жарт зі мною байкпорталівська “робобаба”, яка каже відрив, коли перетинаєш лінію старт-фініш.. Чую 10 хвилин.. Думаю, нічого собі відірвався :) Але я не знав, що Навроцький і Доманицький їдуть в категорії 35+. Але лиха не сталось, за останні два кола відрив скоротився з трьох до двох хвилин. Останнє коло вже просто їхав як закатку.
Нагородження очікувано стало феєречним) Гастрономічні призи — прикольно та корисно))
Дякую організаторам, фотографам та суперникам! Обов`язково ще повернусь, траса супер!
